Щодо накладення арешту на нерухоме майно

З 01 січня 2013 року набули чинності Закони України ”Про Державний земельний кадастр”, ”Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, постанова Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 ”Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру”, згідно з якимиповноваженнятериторіальнихорганів Держземагентства у частині державної реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди (суборенди) земель, права сервітуту, права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), права забудови земельної ділянки (суперфіцій) з 1 січня 2013 року припинилися.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 111 Земельного кодексу України обтяження прав на земельну ділянку встановлюється законом або актом уповноваженого на це органу державної влади, посадової особи, або договором шляхом встановлення заборони на користування та/або розпорядження, у тому числі шляхом її відчуження. Обтяження прав на земельні ділянки (крім обтяжень, безпосередньо встановлених законом) підлягають державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у порядку, встановленому законом.

Зазначаємо, що відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Закону України ”Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, систему органів державної реєстрації прав становлять: Міністерство юстиції України; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав; органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції в установленому законодавством порядку.

Держателем Державного реєстру прав є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав.

Орган державної реєстрації прав проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації.

Щодо скасування державної реєстрації державних актів

Статею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин, територіальні органи Держземагентства України здійснюють свої повноваження у сфері регулювання земельних лише у межах повноважень та у спосіб, що встановлені відповідними нормами чинного законодавства.

Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

З набранням чинності 01.01.2013 р. постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» від 17.10.2012 р. №1051, постановою Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 №1021 втратила чинність.

Починаючи з 01.01.2013 року вищевказані Порядки, на підставі яких здійснювалась державна реєстрація земельних ділянок, державна реєстрація та видача державних актів на право власності на земельні ділянки, втратили свою чинність відповідно до положень частини 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року № 1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру».

Зокрема, з набранням чинності з 01.01.2013 року Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 року №3613-УІ та Порядку ведення Державного земельного кадастру затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року №1051 посвідчення права власності на земельну ділянку здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» без оформлення державних актів.

Відповідно до положень пункту 9 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр», видача державних актів на право власності на земельні ділянки здійснювалась територіальними органами Держкомзему України при проведенні державної реєстрації земельної ділянки лише до 01 січня 2013 року.

Відповідно до статті 25 Закону «Поземельна книга є документом Державного земельного кадастру, який містить такі відомості про земельну ділянку: а) кадастровий номер; б) площа; в) місцезнаходження (адміністративно-територіальна одиниця); г) склад угідь; ґ) цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); д) нормативна грошова оцінка; е) відомості про обмеження у використанні земельної ділянки; є) відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; ж) кадастровий план земельної ділянки; з) дата державної реєстрації земельної ділянки; и) інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки, а також внесені зміни до цих відомостей; і) інформація про власників (користувачів) земельної ділянки відповідно до даних про зареєстровані речові права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

Повідомлення про зареєстровані (припинені) речові права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в тому числі і за рішенням суду надходить з органів реєстру прав і після чого відомості вносяться у Поземельну книгу.

Пунктом 130 Порядку ведення Державного земельного кадастру (далі Порядку) затвердженого Постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 №1051 передбачено, що відомості (зміни до них) про нового власника, користувача земельної ділянки відповідно до даних про зареєстровані речові права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вносяться до Поземельної книги Державним кадастровим реєстратором відповідно до пункту 113 цього Порядку.

В пункті 113 Порядку зазначено, що після отримання від органу державної реєстрації прав інформації в порядку інформаційного обміну Державний кадастровий реєстратор протягом двох робочих днів з моменту її отримання вносить інформацію про власників, користувачів земельної ділянки відповідно до даних про зареєстровані речові права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі.

Отже, після скасування права на землю органами реєстру прав, державний кадастровий реєстратор отримає в порядку інформаційного обміну інформацію про скасування права, відповідно до чого і внесе зміни до Поземельної книги.

Іншого порядку державної реєстрації, видачі державних актів чи скасування їх державної реєстрації законами України або прийнятими на їх підставі підзаконними нормативно – правовими актами, не встановлювалось.

На даний час, ДержземагентствоУкраїни та його територіальні органи здійснюють державну реєстрацію земельних ділянок, а не прав на них. Державна реєстрація земельної ділянки це внесення до Державного земельного кадастру передбачених Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера (ст. 1 ЗУ «Про державний земельний кадастр»).

Щодо заміни раніше виданих державних актів на право приватної власності на землю, державних актів на право власності на землю, державних актів на право власності на земельну ділянку та державних актів на право постійного користування землею.

З набранням чинності Закону України ”Про Державний земельний кадастр” від 7 липня 2011 року №3613-VІ та постанови Кабінету Міністрів України ”Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру” від 17 жовтня 2012 року №1051 право власності на земельну ділянку оформляється відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”.

Згідно із Розділом VII ”Прикінцеві та перехідні положення” Закону України ”Про державний земельний кадастр” земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважають сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (далі: технічна документація)- далі за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2002 року №449 ”Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою” встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Відповідно до частини десятої статті 79-1 Земельного кодексу України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Таким чином, враховуючи, що з набранням чинності Закону України ”Про державний земельний кадастр” та постанови Кабінету Міністрів України ”Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру” від 17 жовтня 2012 року №1051 посвідчення права власності на земельну ділянку здійснюється без оформлення державних актів, особа, яка згідно із державним актом на право власності на земельну ділянку, є власником земельної ділянки, у разі його втрати, після державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі на підставі розробленої технічної документації для підтвердження реєстрації земельної ділянки на праві власності на зазначеному земельну ділянку, може, згідно із Порядком ведення       Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051 замовити та отримати витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з послідуючим оформленням права власності на земельну ділянку відповідно до Закону України ”Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”.

Щодо надання адміністративних послуг

Постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2011 року №835 (із змінами та доповненнями) затверджено перелік адміністративних послуг, що надаються Державним агентством земельних ресурсів та його територіальними органами.

Оплата послуг здійснюється шляхом попереднього перерахування коштів через банки та/або відділення поштового зв‘язку; підтвердженням оплати послуги є платіжне доручення або квитанція з відміткою банку або поштового відділення.

Повернення коштів за ненадані послуги здійснюється у встановленому законодавством порядку.

Стосовно видів документації із землеустрою, відповідно до якої здійснюється державна реєстрація земельних ділянок

На сьогодні законодавством у сфері земельних відносин визначено підстави та умови, відповідно до яких розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або складається проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Формування земельних ділянок здійснюється на підставі документації із землеустрою відповідно до вимог статті 79-1 Земельного кодексу України (далі-Кодекс). Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до частини третьої та четвертої цієї статті сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Частиною п’ятою цієї статті визначено, що формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частині шостій – сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Пунктом 2 розділу VII ”Прикінцеві та перехідні положення” Закону України ”Про Державний земельний кадастр” визначено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів) земельної ділянки державної чи комунальної власності.

Внесення інших змін до відомостей про ці земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок.

Відповідно до вимог пункту 3 цього розділу Закону у разі якщо на земельній ділянці, право власності (користування) на яку не зареєстровано, розташований житловий будинок, право власності на який зареєстровано, кадастровий номер на таку земельну ділянку присвоюється за заявою власників такого будинку на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Забороняється вимагати для присвоєння земельній ділянці кадастрового номера інші документи. Такий кадастровий номер є чинним з моменту його присвоєння.

Порядок щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 р. за №391/17686.

Згідно з пунктом 6 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності” у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються:

– у межах населених пунктів – сільськими, селищними, міськими радами;

– за межами населених пунктів – органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

Частиною першою статті 120 Кодексу визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до частини першої статті 4-1 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок у власність або користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут, приймається без здійснення державної реєстрації права держави чи територіальної громади на такі земельні ділянки, крім випадків, коли право власності на земельні ділянки державної або комунальної власності вже зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У разі коли земельна ділянка не відповідає вимогам пунктів 2, 3 розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про Державний земельний кадастр” передача земельної ділянки у власність або у користування громадян здійснюється в порядку, встановленому статтею 118 Кодексу.

Разом з тим зазначаємо, що на сьогодні реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється органами державної реєстрації прав Міністерства юстиції України відповідно до вимог Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”.