Громадянину, який користуєтеся земельною ділянкою і зацікавлений у її приватизації, у відповідності до пункт 1 статті 118 Земельного кодексу України, слід подати заяву до відповідного органу за місцем розташування земельної ділянки. Якщо земельна ділянка перебуває в межах населеного пункту то заява подається до місцевої ради, якщо за межами населеного пункту і це землі сільськогосподарського призначення державної власності то заява подається до Головного управління Держземагентства у області, а якщо це землі не сільськогосподарського призначення, то до районної чи обласної державної адміністрації згідно розподілу їх повноважень визначених статтею 122 Земельного кодексу України.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
На сьогодні такими технічними матеріалами згідно статті 55 Закону України “Про землеустрій” є технічна документація щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Процедура, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Механізм встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, тобто розробки такої документації, визначено “Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками” затвердженої наказом Держкомзему України від 18 травня 2010 року №376.
У відповідності до пункту 2.1 цієї Інструкції встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розроблених та затверджених відповідно до статті 186 Земельного кодексу України землевпорядної документації, зокрема технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) – у разі коли власнику (користувачу) земельної ділянки видано документ, що посвідчує право на земельну ділянку, без виносу меж такої ділянки в натуру (на місцевість) та закріплення їх межовими знаками.
Таким чином, власник чи користувачу земельної ділянки повинен вже мати рішення про передачу чи надання земельної ділянки, якою Він користується.
Керуючись роз’ясненнями до статті 118 Земельного кодексу України з коментарями для з’ясування чи набула свого часу певна особа право користування земельною ділянкою, а отже чи може вона приватизувати її за спрощеною процедурою, необхідним буває звернення до актів законодавства, що на даний момент втратили чинність – це Земельний кодекс УРСР 1970 року та Земельного кодексу України 1990 року. Таким чином, факт користування може підтверджувати правовстановлюючий документ (державний акт на право користування земельною ділянкою – ст. 126 чинного ЗКУ, ст. 23 ЗКУ в редакції 1992 р., витяг із земельно-шнурової книги, реєстрової книги, погосподарської книги – ст. 20 ЗКУ 1970 р.).
Слід зазначити, що відповідно до абзацу другого пункту першого Перехідних положень Земельного кодексу України рішення про передачу громадянам безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року “Про приватизацію земельних ділянок”, є підставою для виготовлення цим громадянам або їх спадкоємцям технічної документації із землеустрою та реєстрації права власності в Укрдержреєстрі.
Також нагадуємо, що розділом сьомим Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про Державний земельний кадастр” установлено, що у разі якщо на земельній ділянці, право власності (користування) на яку не зареєстровано, розташований житловий будинок, право власності на який зареєстровано, кадастровий номер на таку земельну ділянку присвоюється за заявою власників такого будинку на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).