Повідомляємо, що 03 червня 2016 року на засіданні пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було обговорено та взято до відома інформацію про правові позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

У зв’язку із цим надсилаємо для врахування в роботі правові позиції судової палати у цивільних справах ВССУ за 2015 рік в частині щодо розгляду земельних питань.

  1. Статтею 13 Закону України «Про оцінку земель» встановлено випадки обов’язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок. Зокрема, нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення проводиться не рідше ніж один раз на 5–7 років (ст. 18 Закону України «Про оцінку земель»).

З огляду на наведене нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки – підставою для перегляду розміру орендної плати.

(Ухвала ВССУ від 29 липня 2015 року в справі № 6-9164св15).

 

  1. Пунктом 38 спірного договору оренди земельної ділянки визначено, що дія договорів припиняється шляхом їх розірвання за взаємною згодою сторін, а за рішенням суду на вимогу однієї сторони – лише в разі невиконання другою стороною обов’язків, випадкового знищення земельної ділянки, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно з п. 39 указаного договору розірвання договору в односторонньому порядку не допускається.

Пунктом 40 спірного договору оренди землі передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи є підставою для зміни або розірвання договору.

Згідно зі ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Таким чином, суди, вирішуючи справу та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, не надали належної оцінки тому, що умовами договору оренди земельної ділянки, укладеного між сторонами, було передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи є підставою для зміни або розірвання договору.

(Ухвала ВССУ від 03 червня 2015 року у справі № 6-4779св15).

 

  1. Частиною 4 ст. 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Проте суди не врахували, що відповідно до Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» земельні частки (паї) не є землями державної чи комунальної власності, їх надання здійснюється за рішенням відповідних сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації, з урахуванням їх місця розташування.

Отже, Головне управління Держземагенства у Дніпропетровській області законодавчо не наділене повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, оскільки це суперечить вимогам ч. 4 ст. 122 ЗК України.

(Ухвала ВССУ від 10 червня 2015 року у справі № 6-10584св15).

  1. Згідно зі ст. 158 ЗК України суди вирішують спори щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, у разі їхньої незгоди з рішенням органу місцевого самоврядування чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Таким чином, встановлення меж земельних ділянок до компетенції суду не належить.

(Ухвала ВССУ від 22 липня 2015 року в справі № 6-46516св14).

  1. Згідно з ч. 1 ст. 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Посилання позивача на те, що ст. 1225 ЦК України передбачена можливість успадкування права постійного користування земельною ділянкою і таке право ним було успадковане, не узгоджується з вимогами чинного законодавства, зокрема з ч. 1 ст. 407 ЦК України та ч. 5 ст. 1021 ЗК України, якими передбачено лише договірний порядок установлення емфітевзису та не передбачено судового порядку його встановлення.

Наявність чи відсутність такого договору судами не встановлена.

Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, виданий на ім’я спадкодавця, надавав останньому право користуватися земельною ділянкою. При цьому позивач (спадкоємець) не позбавлений можливості звернутися до власника цієї земельної ділянки для оформлення своїх прав на користування нею.

(Ухвала ВССУ від 04 лютого 2015 року в справі № 6-38310св14).

Одночасно звертаємо увагу, що даний лист не є нормативно-правовим актом, він має лише інформаційний характер і не встановлює правових норм.